Саскачеван - степова провінція Канади, населення якої у 2006 році становило 953 850 осіб, розміщена між Манітобою і Альбертою. Територія провінції складає 651 036  квадратних кілометрів. Столиця - Ріджайна. У 2006 році, відповідно до перепису населення, у провінції проживало 129 265 українців (у 35 850 з них обоє батьків були українцями, а в 93 415 - тільки один із батьків). 19 650 осіб вказали, що їхньою рідною мовою є українська. Найбільше українців живе у містах Саскатун (усього 38 825 осіб; у 10 380 з них обоє батьків українці, а в 28 445 - один із батьків українець), Ріджайна (25 725; 5 625 і 20 100), Прінс Альберт (6 305; 1 545 і 4 755), Йорктон (5 955; 2 520 і 3 425), Мус Джо (3 175; 645 і 2 530) і Норт Беттелфорд (2 460; 735 і 1 725).

Перша українська колонія (згідно з тогочасною термінологією) Саскачевану з'явилася у 1896 році в Ґренфелі. В наступні роки велика кількість українських іммігрантів стала переїздити в компактні поселення, найбільші з яких були в регіонах Йорк-тон-Кенора-Прісвил (на схід від Саскачевану), Рос-терн-Єллоу Крік-Кадворт (на північ від Саскатуна), Редіссон-Геффорд-Віткоу (на схід від Норт Беттел-форда). В усіх цих поселеннях процвітало сільськогосподарське виробництво. Постійний приплив українських іммігрантів не припинявся, і в 1911 - 1914 роках був найвищим за всю історію. Саскачеван був популярним місцем поселення новоприбулих українців і в міжвоєнний період, проте в час економічного застою, знаного як Депресія, багато іммігрантів були змушені з економічних міркувань переїхати в інші провінції. Після Другої світової війни в Саскачевані поселилася невелика кількість українців. Це саме стосується і так званої четвертої хвилі імміграції, тобто новоприбулих із сучасної України.

Урбанізація українського населення Саскачевану є порівняно новим явищем. Наприклад, у 1921 році тільки 10% українців провінції жили в містах, їхня кількість зросла від 20,5% у 1951 році до 63,3% у 1981 році. Міські мешканці українського походження були переважно робітниками, власниками дрібних бізнесів, працівниками сфери обслуговування і фахівцями в різних ділянках. Велика кількість українців переїздила із сіл у міста Саскачевану, але також чимало переселялося в інші провінції Канади, насамперед у Британську Колумбію та Онтаріо. Незважаючи на це, українці залишилися найбільшою етнічною групою в багатьох сільських місцевостях (переважно в згаданих вище трьох регіонах), а також у десятках маленьких містечок, де вони й досі становлять більшість мешканців. Про їхній вплив свідчать назви поселень, стиль церков, звучання української мови на вулицях, відгомін традицій і велика кількість українських прізвищ серед політиків.

Історично так склалося, що Саскачеван завжди був важливим центром українського громадського і церковного життя країни. Крім вирішальної ролі у створенні у 1918 році Української православної церкви в Канаді (УПЦК), Інститут ім. Петра Могили в Саскатуні зосереджується на діяльності “самостійників”, які у 1927 році організували Союз українців самостійників (СУС). До цього слід додати, що протягом десятиліть сільські мешканці Саскачевану надавали потужну підтримку СУС та УПЦК. У міжвоєнний період в Саскачевані досить впливовою була Січова організація в Канаді.

У 1932 році в Саскатуні о. Стефан Сенчук заснував Братство українців-католиків Канади, яке очолював протягом довгих років. Також він редагував друковане видання Братства українців-католиків “Будучність нації”, котре виходило в Йорктоні.

У 1932 році з'явилося Українське національне об'єднання (УНО), яке заснувало численні відділення в Саскачевані. Від 1933 до 1942 року УНО видавало в Саскатуні газету “Новий шлях”. У таких містах провінції, як Ріджайна, Мус Джо і Саскатун, Товариство Український робітничо-фермерський дім заснувало свої відділення, проте не мало великого успіху в сільських населених пунктах провінції. Після Другої світової війни в містах Саскатун, Ріджайна, Мус Джо, Йорктон та Норт Беттлефорд Ліга визволення України відкрила свої відділення. У повоєнний період у Саскатуні зросла кількість українських танцювальних ансамблів і культурних об'єднань, які зазнали особливого розквіту після 1970-их років. Саскачеванська рада Конгресу українців Канади розпочала роботу у 1971 році, об'єднавши під своєю опікою українські громади провінції.

Українська католицька церква, яка налічує 17 615 вірних (дані на 2001 рік), є найбільшим українським релігійним угрупованням провінції. Від 1956 року її церкви перебувають під юрисдикцією Саскатунської єпархії (якій у 1951-1956 роках передував Саскатунський екзархат). Серед її ієрархів були такі єпископи: Андрій Роборецький (1956-1982 роки), Василь Філевич (1984-1995 роки), Корнелій Пасічний (1996-1998 роки), і Михайло Вівчар (2001 рік). Чин Отців-редемптористів також відігравав помітну роль у духовному житті українців-католиків провінції, забезпечуючи церкви духовенством. У 1913 році вони заклали монастир у Йорктоні й утримували там видавництво. Упродовж тривалого часу (1917-1979 роки) сестри-служебниці Пренепорочної Діви Марії керували Академією серця Христового в Йорктоні (згодом вона стала називатися Школою серця Христового). У заснованому в 1919 році Коледжі св. Йосифа аж до 1973 року навчалися хлопчики. 1935 року Братство українців-католиків Канади заснувало в Саскатуні Інститут ім. Митрополита А. Шептицького. Другою за величиною українською релігійною громадою провінції є Українська православна церква в Канаді, яка 2001 року налічувала 5 050 вірних. Її парафії підпорядковані Центральній діоцезії.

Незважаючи на той факт, що перший українець у законодавчу асамблею Саскачевану був обраний тільки у 1934 рокці (Юрій Драґан), українці все ж відігравали помітну роль у політичному житті провінції. У 1952 році Олександер Ґордон Кузяк став першим українцем, призначеним у провінційний кабінет міністрів. У 1956 році Марія Федчук-Баттен була обрана до провінційного законодавчого органу і таким чином стала першою українкою, яка обійняла таку посаду. Протягом 1969-1975 років губернатором провінції був Стефан Воробець, а в 1988-1994 роках - Сільвія Федорук. Ще один канадець українського походження, Роман Романів, обіймав посаду виконувача обов'язків прем'єра та міністра міжурядових справ у час, коли прем'єром Саскачевану був Аллен Блейкні (1971-1982 роки). Згодом Роман Романів очолив Нову демократичну партію провінції, а протягом 1991-2001 років був прем'єром Саскачевану. У 2001 році спікером законодавчої асамблеї став Мирон Ковальський. Іван Гнатишин був першим у Саскачевані сенатором українського походження (1959-1967 роки). Рейнел Андрейчук і Давид Ткачук також є сенаторами Саскачевану від 1993 року. Рамон Гнатишин, член Консервативної партії, який представляв провінцію Саскачеван у парламенті, протягом 1979-1988 років був членом федерального кабінету міністрів і генерал-губернатором Канади у 1990-1995-их роках.

В часи перших українських поселенців у провінції проводили обмежене навчання українською мовою, але у 1918 році навіть таке навчання припинилося. До 1952 року українська мова не була визнана предметом вивчення в публічних школах Саскачевану. У 1974 році провінція прийняла Акт багатокультурності. Прийнятий із поправками Акт про освіту (1978 рік) дозволив двомовну освіту, зокрема українсько-англійську, і саме це стало початком запровадження українсько-англійських шкільних програм у Саскатуні. Університет Саскачевану став першим закладом вищої освіти в Канаді, що запровадив курси з української мови та літератури, які дозволяли студентам отримати так звані “кредити”. Ще  у 1945 році при цьому університеті було відкрите Відділення слов'янських студій. Його першим головою (до 1975 року) був Костянтин Андрусишин. У 1999 році в Університеті Саскачевану був заснований Центр дослідження української спадщини.

Серед українців Саскачевану уславилися поет Андрій Сукнацький, гончар Петро Рупчан, художник-примітивіст Дмитро Стриєк. Відомими на всю Канаду стали такі творчі колективи Саскачевану, як ансамбль українського народного танцю “Євшан”, фольклорний танцювальний ансамбль Павличенка зі Саскатуна, а також ансамбль пісні, музики і танцю “Полтава” з Ріджайни.