Британська Колумбія - це крайня західна провінція Канади, площа якої складає 947 800 кілометрів квадратних і населення 4 074 385 осіб (2006 рік).

У 2006 році 197 265 мешканців провінції вказали на своє українське походження. 37 450 із них назвали себе чистокровними українцями, а 159 810 - українцями від змішаних шлюбів. Вони становлять приблизно шосту частину від усього українського населення Канади і є третьою за чисельністю етнічною групою провінції. 13 600 осіб вважають українську мову рідною. Найбільше українців Британської Колумбії живе у Ванкувері (81 725 осіб - загальна кількість; у 15 910 з них - обоє батьків українці, а в 65 815 - один із батьків українець), Вікторії (15 020; 2 510 і 12 510) і Келовні (13 425; 2 985 і 10 440). Інші великі населені центри - Абботсфорд (8 090; 1 135 і 6 955), Кемлупс (7 285; 1 310 і 5 975), Прінс Джордж (5 685; 930 і 4 755), Чиллівек (5 295; 915 і 4 380), Вернон (5 355; 1 245 і 4 110), Нанаймо (4 230; 850 і 3 380) і Пентиктон (2 500; 575 і 1 930).

Найперші згадки про українців у провінції датовані кінцем XIX - початком XX століття й стосувалися мігрантів-українців, які займалися рибальством, працювали в лісозаготівельних господарствах і ву­гільних шахтах на південному сході Британської Колумбії (Ферні, Госмер, Кренбрук) і острові Ванкувер. Проте ще перед ними тут побували окремі українці, наприклад, Осип Олеськів, який відвідав провінцію протягом ознайомлювальної поїздки до Канади 1895 року. А також, очевидно, були українці й серед мешканців Російської Америки (як називали Аляску перед продажем її Сполученим Штатам у 1867 році). На початку 1900-их років серед українського населення провінції почали виникати місцеві угруповання. Їхня чисельність коливалася, оскільки значна кількість українців стала виїздити в інші міста Британської Колумбії та в інші провінції.

Дещо стабільніші українські громади почали з'являтися в Британській Колумбії у 1920-их роках, насамперед поблизу Ванкувера. Проте в цілому провінція залишалася немовби трохи осторонь українського життя в Канаді, оскільки улюбленим місцем розселення українців і далі були степові провінції. В 1931 році 2 283 українці Британської Колумбії становили тільки 1,1% від українського населення цілої Канади. Це значно змінилося протягом кількох наступних десятиріч. До 1941 року українське населення Британської Колумбії сягнуло 7 563 осіб (2,6% від загальноканадського); до 1951 року – 22 613 осіб (5,7%); ще через десять років – 35 640 осіб (7,5%); а в 1971 році - вже 60 145 (10,4%). Таке зростання сталося завдяки прибулим із прерій, привабленим економічними перспективами й більш помірним кліматом. Кількість українських мешканців провінції постійно зростала (як щодо абсолютного показника, так і щодо відсотка українців у загальноканадській кількості населення). Воно досягло 104 820 мешканців (13,9%) у 1981 році, 177 885 осіб (16,%) 1991 року і становило 178 885 мешканців (16.7%) у 2001 році.

Громадське життя українців у Британській Колумбії почалося пізніше, ніж у інших провінціях. Товариство Український робітничо-фермерський дім та товариства на зразок “Просвіти” виникли у 1920-их роках, а місцеві відділення інших українських національних угруповань заснували осередки тільки в 1930-1950-их роках.

Сьогодні значна частина подій української громади провінції зосереджена навколо церков і культурних об'єднань. У 1990 році була створена Провінційна рада Конгресу українців Канади, яка має осередки у Ванкувері, Вікторії, Келовні та Верноні.

Українські церкви у Британській Колумбії так само з'явилися пізніше, ніж у інших провінціях Канади. Найперші згадки про українців-католиків стосуються місії о. Антона Строцького (чин св. Василія Великого), у містечку Ферні у 1904 році. Перші українські католицькі церкви були збудовані у Маунт Картьє (поблизу Ревельстока) у 1914 році, в містечку Ґрінрод (регіон Оканаґан) у 1924 році, а також у 1920-их роках було створено парафію у Ванкувері. Місцеві парафії були керовані Едмонтонською єпархією, поки у 1974 році не утворилася окрема єпархія Нового Вестмінстера, яку очолив Ісидор Химій - перший у провінції український католицький єпископ.

Православні українці в Британській Колумбії почали згуртовуватися наприкінці 1920-их років, і православні священики час від часу відправляли для них літургії у Ванкувері та Верноні. Проте православних парафій не було аж до кінця 1930-их років. Наприкінці 1940-их років до них приєдналися церковні конгрегації з містечок Уоллей-Суррей, Чилливек і Мішен Ситі, а згодом ще кілька інших. Ці парафії Британської Колумбії увійшли до Західної єпархії Української православної церкви в Канаді, очолюваної єпископом Едмонтона.

Українці Британської Колумбії тривалий час утримували Рідні школи для навчання молоді. Проте українську мову як предмет ніколи не викладали в публічних школах провінції. В Університеті Британської Колумбії в 1970-их роках українську мову викладав Валеріан Ревуцький; після його виходу на пенсію навчання провадили різні лектори, і так тривало до початку 1980-их років.

Розповідаючи про українську громаду Британської Колумбії, не можна не згадати українців, як письменники Теодор Ґалай, Потребенко і Юрій Риґа; художник Петро Шостак і співачка Юлія Сисик-Кавацці.

У 1981 році перед будинком провінційного парламенту Британської Колумбії був споруджений монумент із написом трьома мовами (англійською, українською і французькою) на відзначення 150-ої річниці від дня укладення угоди про демаркацію між Британією і Російською імперією. На монументі увічнено ім'я українця Петра Полетики, котрий відіграв чільну роль у переговорах, що уможливило під­писання згаданого договору.